|

Великі аферисти: як руйнувалися "піраміди" – від Франції до України

Історія шахрайства починається відтоді, коли з'явилася перша комерційна діяльність. Але аж до періоду, який називається новою історією, а ще точніше, до XVIII століття, шахрайство, як таке, не виходило за "розумні" рамки.


Голландці та британці перші осідлали коника капіталізму і не потребували шахрайських дій – до їх послуг були ресурси колоніальних імперій, на яких капіталізм, власне, і піднявся. Проте деякі бувалі уми почали думати і про те, як обдурити своїх – а краще чужих – співгромадян, користуючись їх неписьменністю, марнославством і жагою до легких грошей. Історія усіх фінансових пірамід починається влітку 1717 року в королівській Франції "галантного століття".
Афера Джона Ло, або Людина, яка розорила Францію
У серпні 1717 року у Франції засновуються Міссісіпська компанія, головою якої став британський аферист Джон Ло (1671-1729). Британець обрав Францію, оскільки на батьківщині його переслідували за вбивство на дуелі та борги, але й закони проти шахрайства на той час на Туманному Альбіоні вже існували, а патріархальніша Франція ще перебувала в блаженному напівфеодальному стані. Заснована Ло Міссісіпська компанія за декілька місяців випустила 200 тисяч акцій по 500 ліврів кожна. Британець придумав геніальний за простотою хід, як притягнути більше клієнтів у свої мережі: як плата за акції приймалася не лише готівка, що була не у всіх, а й державні зобов'язання. У ті часи держоблігації на ринку вважалися не занадто прибутковими паперами і котирувалися нижче за номінал. У результаті виник ажіотажний попит на акції Міссісіпської компанії, а сама компанія стала, фактично, кредитором Французького королівства.
Ло діяв із розмахом: його компанія забрала у свої руки майже усю заморську торгівлю з Америкою, Африкою й Азією, придбала монополію з продажу тютюну, право карбування монет, узяла на відкуп частину державних прибутків. До 1718 англієць примудрився стати – не мало не багато – міністром фінансів Франції. Тоді ж заснований їм перший акціонерний банк у країні – Banque générale – став державним, отримавши функції, аналогічні Центробанку. Ло почав друкувати паперові гроші, не підкріплені золотом.
Оскільки велика частина грошей компанії вкладалася в облігації державного боргу, то незабаром, із початком перших затримок із виплатами, вкладники буквально накинулися на створений Ло держбанк, намагаючись отримати за акції дзвінку монету. Король у відповідь видав указ, за яким заборонялося володіти монетами номіналом більше 500 ліврів, а також купувати коштовності. Ця заборона викликала нарікання усієї французької еліти – від королівських сановників до заможних негоціантів, багато хто з яких був, на додачу, клієнтами компанії Джона Ло. До кінця 1720 р. вийшов ще один указ, в якому говорилося, що Міссісіпська компанія позбавляється усіх привілеїв. Тисячі вкладників залишилися буквально без гроша. У результаті економіці Франції було завдано потужного удару, безліч капіталів було перерозподілено, а Ло звинуватили в тому, що він спеціально діяв за вказівкою британського уряду з метою послаблення економіки Франції.
Сам аферист утік із Франції та помер у Венеції, проте пенсію від королівського двору як колишній міністр фінансів все ж отримував. Напевно, це єдиний випадок, коли шахрай, перебуваючи на волі, жив коштом держави, яку пограбував.
За купон відповідає: схема Чарльза Понци
У 1919 році в США такий собі Чарльз Понци, уродженець Італії, вирішив продавати поштові купони, за які обіцяв своїм вкладникам 50% прибутку протягом 45 днів. Перші учасники піраміди Понци дійсно отримували свої гроші в подвійному розмірі за короткий термін. Усього ж протягом 1919-1920 рр. майже 40 тис. осіб довірили йому 15 млн. доларів. Поштові купони не можна було обміняти на готівку, проте, завдяки грі на обміні курсу, прибутковість заснованої піраміди Понци росла аж до літа 1920 року. Понци заснував компанію «The Securities and Exchange Company» і переконав декількох інвесторів у неї, обіцяючи прибуток у 50% річних.
До моменту краху схема Понци приносила до 300 тисяч доларів доходу на день зі своїх акцій. Понци оплачував статті у численних газетах, ставши першим шахраєм, який використав пресу як своє знаряддя. Але журналісти його ж і знищили. Вони встановили, що для покриття усіх інвестицій цієї піраміди вимагається 160 мільйонів купонів, тоді як на ділі на руках у акціонерів перебувало тільки 27 тисяч штук. Незабаром після цього до Понци завітали агенти податкового відомства і ФБР. Федерали і відправили афериста до в'язниці, встановивши, що компанія нічого не інвестувала, а лише платила відсотки за рахунок надходжень від припливу нових грошей.
Чарльз Понци був засуджений на 5 років, після чого знову взявся за шахрайство. Згодом його депортували в Італію, де при Муссоліні аферист вимушений був вести доброчесне життя, що було для нього, ймовірно, найгіршим покаранням. Пізніше Понци емігрував у Бразилію, де й помер в убогості, маючи всього 75 доларів на рахунку.
Знову Франція. Афера мосьє Стависького
Син єврейського дантиста – емігранта з Росії, Олександр Стависький був імпозантним чоловіком, улюбленцем пані, сибаритом, агентом поліції, провокатором і троцькистом – загалом, авантюристом вищої марки. Завдяки своїм зовнішнім даним, умінню зачаровувати і бути корисним, він дуже швидко увійшов до вищого світу Франції, виступаючи як експерт по Росії на різних дипломатичних конференціях. Стависький "прикупив" багатьох депутатів і міністрів, залучаючи їх на підтримку своїх авантюр. Він же першим із шахраїв почав вкладати в "бульбашки" нерухомості, уклавши контракт з мерією Парижа на будівництво житлових будинків. Під будівництво була надана позика в 100 мільйонів франків. Проте Стависький надрукував облігацій на значно більшу суму, та й ще залучив до їхнього поширення своїх високопоставлених друзів. В умовах Великої Депресії і падіння курсу франка папери Стависького здавалися привабливими, а корупційна порука чиновників і поліції забезпечувала спекуляціям відому міцність. Сотні тисяч французів кинулися купувати облігації шахрая.
І знову втрутилася преса. Журналісти встановили, що увесь задум Стависького відпочатку був шахрайством. Той оголосив себе банкрутом, втікши з 650 мільйонами франків вкладників. Після цього усі французькі газети навперебій стали викривати шахрая, а заразом усю систему корупції у французьких верхах. 8 січня 1934 поліція, що приїхала заарештувати Стависького на його віллі, знайшла афериста з кулею у голові. Природно, офіційною версією було названо самогубство. Незабаром з'ясувалося, що Стависького убив агент поліції за вказівкою з вищих державних кіл.
Підсумком афери стало протистояння ультраправих і лівих сил у Франції, оскільки з'ясувалося, що Стависький був ще й пов'язаний із міжнародним троцькістським рухом, переводячи гроші на рахунки відомих європейських троцькистів. Праві радикали намагалися навіть влаштувати переворот, змістивши уряд соціалістів. Вже через місяць після загибелі Стависького на брущатку Парижа пролилася кров: поліція розігнала путчистів з націоналістичних організацій, убивши 10 і поранивши 189 осіб.
Найтриваліша афера: справа Брайана Мейдоффа
Майже шекспірівська історія про те, як літнього джентльмена, що дурив громадян США майже 50 років, здали компетентним органам власні сини, заслуговує на окрему увагу. Це була найдовша в історії шахрайська операція. Компанія «Madoff Investment Securities», заснована ще в 1960 р., вважалася одним з надійних інвестиційних фондів у США. Щорічно вона давала по 12-13% прибутку. Саме цей невеликий, у порівнянні з іншими подібного роду операціями, відсоток і виводив компанію Мейдоффа з-під підозр. На користь його фонду говорив і тривалий термін перебування на ринку. Вкладники були упевнені: Мейдофф має зв'язки у фінансових та урядових колах, і тому платить стабільно. Партнерами шахрая стали великі банки – BNP Paribas, HSBC, Credit Agricole, Societe Generale, Natixis, Royal Bank of Scotland, UniCredit, а також хедж-фонди і добродійні організації. До 2008 року «Madoff Investment Securities» розпоряджалася майже 17 мільярдами доларів, що також робить її безумовним рекордсменом на "ринку" шахрайств.
Мабуть, у старого почалося запаморочення від успіхів, або ж у ньому запанував цинізм, але він розповів своїм синам про те, що ніяких інвестицій насправді немає, а усі виплати будуються за класичною схемою "наступні платять за попередніх". До моменту викриття Мейдофф вже 14 років нікуди не інвестував, усі гроші переводив на свій банківський рахунок, звідки і виплачував клієнтам "на вимогу".
У результаті найвідомішого афериста США засудили на 150 років в'язниці, що означає, природно, довічне, а борги його піраміди склали більше 50 млрд. доларів. Знову – абсолютний рекорд!
"Я не халявщик" і явище Мавроді
У період 1993-95 років у Росії одна за одною завалилися декілька паралельно побудованих пірамід – МММ- 1, "Хопер-інвест", «Російський Будинок Селенга», концерн "Тібет", банк "Чара", компанія "Властилина". Найбільш славетною була, звичайно, МММ "першого розливу", що залишилась не лише в порожніх кишенях громадян, але й у фольклорі завдяки рекламі з незабутнім Льонею Голубковим і фразі "Я не халявщик, я – партнер!»
Мавроді почав свою діяльність ще в СРСР, у 1989 р., із торгівлі зарубіжною оргтехнікою – небаченим дефіцитом у ті роки. У 1992 було створено АООТ "МММ", а з 1 лютого 1993 р. почався продаж акцій номіналом у тисячу рублів. За півтори роки вартість акцій зросла в 127 разів, і число вкладників склало 15 млн. осіб (найбільша "піраміда" в історії Росії). Акції МММ мали довільну вартість – на основі т.з. "самокотировки", так що спочатку їх забезпечення було явно сумнівним. До моменту першого арешту в серпні 1994 р. Мавроді заробляв, як вважають свідки у його справі, до 50 млн. доларів на день. З такими грошима за гратами він пробув недовго, і незабаром став депутатом Держдуми. Проте мандатом він явно не дорожив, за що і був покараний колегами з парламенту – в 1995 р. його позбавили недоторканості, а пізніше оголосили в розшук. Упіймали його тільки в 2003-му, хоча, як то кажуть, із Москви він усі ці роки не виїжджав. У 2007-му Мавроді засудили до 4,5 років, проте майже відразу відпустили, оскільки він вже відсидів цей термін під час слідства. З Мавроді стягнули 187 млн. рублів, а усього на руках у судових приставів є документи на майже 300 млн. рублів обдурених вкладників МММ-1.
Епіцентр російських шахраїв
Столицею російського шахрайства 1990-х слід визнати Волгоград, де "народилися" дві фінансові "піраміди" – «Російський Будинок Селенга» і "Хопер-інвест". Перший був заснований у 1992 р. Сергієм Грузіним і Олександром Саломадіним. За рік відкрилися 73 філії і 800 агентств. На відміну від інших пірамід, засновники РБС направляли кошти на розвиток власного бізнесу – компанії "РБС-авіа" та мережі супермаркетів "Російська торгівля", а також видавництв, автотранспортних підприємств і турфірм. Вже в 1994 р. почалися проблеми з виплатами, а через два роки засновники РБС були заарештовані. У 2000 р. їх засудили до 9 років в'язниці, але вже в 2002-му випустили умовно-достроково. Вони продовжують жити у Волгограді, тим часом, як 2,4 млн. осіб досі не можуть повернути свої вкладення.
Історія "Хопер-інвеста" схожа на РБС. Він був створений у тому ж 1992 р. і в тому ж Волгограді. Його засновники також направляли зібрану у клієнтів готівку на свої проекти. Інша половина коштів різними шахрайськими шляхами виводилася у Фінляндію й Ізраїль. Всього вони обдурили до 4 млн. вкладників на суму понад 3 млн. рублів.
Засновників "Хопра" чекала різна доля: хтось був заарештований, хтось емігрував. Арештанти пробули у в'язниці недовго. Один із них зараз живе в Ізраїлі, працюючи простим охоронцем у готелі. Інший мешкає в рідному Волгограді, відсидівши 4 роки і позбувшись майже усього майна. Ще одна із засновниць "Хопра" померла, відсидівши в СІЗО 4 роки.
Жінка, яка давала машини
Не менш колоритним було підприємство "Властилина", засноване в 1992 р. колишньою касиркою перукарні з неповною середньою освітою Валентиною Соловйовою. Цій жінці повірили 16 тисяч клієнтів, що позбулися 536,7 млрд. рублів і 2,6 млн. доларів. Соловйова придумувала різні ноу-хау, зокрема, своїм співробітникам, що здали їй по 3 млн. 900 тис. рублів, вона через місяць видала по автомобілю "Москвич", вартість якого була близько 8 мільйонів. Співробітники ці машини отримали – і побігли агітувати клієнтів нести гроші добрій тітці Валі.
Від машин вона перейшла до квартир, але тут жоден договір виконаний не був. Зате гроші Соловйовій несли і Алла Пугачова, і Надія Бабкіна, і навіть круті бандити тих бурхливих років. Проте мотузочок незабаром перестав витися. У 1995-му Соловйову заарештували, в 1999-му вона отримала 7 років, але вже наступного року була звільнена "за клопотанням Профспілки підприємців Московського регіону за хорошу роботу і поведінку".
Після відсидки гранд-шахрайка російського бізнесу продовжувала свої дослідження на терені обману громадян, заснувавши спочатку ЗАТ "Інтерлайн", а потім "Російський купецький фонд". У результаті в 2005 році її знову засудили до 4 років колонії.
Бог із ним, або як Обернути на гроші опіум для народу
Українська специфіка "лохотронів" привнесла до сюжетів про фінансові піраміди нові риси. Тут і чорношкірий пастор харизматичної секти, і мер столиці, що був прихожанином цієї секти, і сильна суміш політики, релігії і шахрайства. Нігерійський пастор Сандей Аделаджа поки що не засуджений, проте проходить по декількох кримінальних справах – разом зі своїми подільниками – членами очолюваної ним церкви "Посольство Боже". При церкві, заснованій ще на початку 2000-х, було створено декілька фінансових структур – "Кінгс Кепітал", "Леоне Банк", ПП "Грант". Відділення "Кінгс Кепітал" грунтувалися винятково у філіях "Посольства Божого". На відеозаписах, що потрапили в розпорядження слідства, видно як Аделаджа особисто рекомендує пастві закладати свої квартири і нести гроші в "Кінгз Кепітал".
Піраміда нігерійського шахрая завалилася у кінці жовтня 2008 року. Зараз пастор звинувачується по декількох статтях, найважча з яких, – шахрайство. Один із його подільників – засновник "Кінгс Кепітал" Сергій Бандурченко – може отримати до 15 років за легалізацію прибутків, отриманих злочинним шляхом у складі групи. Проте зараз він перебуває на підписці про невиїзд. На такій же підписці знаходиться і Аделаджа, і декілька інших топ-менеджерів "Кінгс Кепітал" і "Леоне банку".
У "Кінгз Кепітал" прихожани Аделаджи принесли більше 100 млн. доларів. Обіцяли їм по 60-72% річних. Виявлено близько 6 тисяч договорів із вкладниками на суми від 2,5 до 555 тис. грн. Майно "Кінгз Кепітал" заарештоване. Як з'ясувалося, частина грошей переводилася на рахунок у Белізі, частина – залишалася готівкою в офісі і використовувалася за розсуд верхівки "Посольства Божого", частина була вкладена в земельні ділянки, які можуть бути реалізовані на користь невдалих прихожан-вкладників.
"Елітний кидок"
Прославилася наша вітчизна і по частині афер з будівництвом. "Піраміда" "Еліта-центру" зруйнувалася 6 лютого 2006 року, поховавши під собою більше 100 млн. доларів вкладників. 1760 інвесторів визнано потерпілими. "Елітні" шахраї перепродавали одні і ті ж квартири по декілька разів, тоді як районні адміністрації в Києві заявляли про надійність інвестицій, а ряд банків навіть кредитували неіснуюче будівництво. Пропонована вартість квадратного метра житла складала від 3025 грн., при стовідсотковій оплаті вартості житла пропонувалася знижка до 3%. Перший будинок планувався до здачі в другому кварталі 2006 року.
Після обвалу "Еліти" почалися поневіряння вкладників, не закінчені досі. Хоча при нинішній київській владі – із скрипом, і за не зовсім зрозумілих умов включення і виключення потерпілих у реєстр, обдуреними "елітовцям" почали видавати ключі від квартир – звичайно ж, не там, де вони розраховували, а на далеких околицях.
Організатором афери слідство вважає уродженця міста Кемерово Александра Шахова (відомого як Волконський). У 2007 р. його затримали в Швейцарії і в 2008-му доставили в Україну, де він досі перебуває в Лук'янівському СІЗО.
http://kontrakty.ua/
Підготувала Олена ТАРАСЕВИЧ

В розділ

Додано 09.07.2012

Нагору Назад